ТЕАТР У ГУЛАГУ

Мистецтво в неволі – це парадокс, що став однією з найскладніших і найсуперечливіших сторінок історії ГУЛАГу.

ВІД СОЛОВКІВ ДО КОЛИМИ

Перший театральний табірний колектив з’явився на Соловках у 1923 році, де діяли дві сцени: одна для політичних в’язнів, інша – для кримінальних злочинців. Серед акторів і режисерів табірних театрів були видатні діячі культури, такі як український режисер Лесь Курбас, чия остання постановка на Соловках – «Смерть Тарєлкіна» – стала гострою сатирою на радянську систему.

Театри існували по всій системі ГУЛАГу, але найвідомішим став Магаданський музично-драматичний театр, заснований у 1930-х роках. Саме там була поставлена опера Верді «Травіата», головну роль у якій виконала Іда Зіскіна, в’язень Колими та майбутня мати Анни Варпаховської.

ТЕАТР ЗА КОЛЮЧИМ ДРОТОМ

Табірні театри були не лише способом “перевиховання” з точки зору НКВС, а й порятунком для самих ув’язнених. Артисти отримували трохи кращі умови, але їхня доля повністю залежала від адміністрації таборів.

У Магадані ключову роль відігравала Олександра Грідасова, коханка Івана Нікішова, начальника Дальстрою. Вона контролювала театр і долі артистів так само, як керувала життям ув’язнених. Коли режисер Леонід Варпаховський поскаржився на нестачу чоловічих голосів для хору, вона відповіла: “Не хвилюйтеся, найближчим часом прибуде естонська капела”. Усі її учасники були заарештовані та відправлені до табору.

ТРАГЕДІЯ І ТРИУМФ ТАБІРНОГО МИСТЕЦТВА

Доки одні актори зберігали життя і гідність, виступаючи на сценах ГУЛАГу, інші не встигли навіть дістатися таборів. У 1938 році в Москві була повністю розстріляна трупа латвійського театру «Скатуве».

Проте деякі ув’язнені змогли повернутися до сцени після таборів. Серед них – Лідія Русланова, Тетяна Окуневська, Георгій Жженов, Вацлав Дворжецький, а також режисер Леонід Варпаховський, батько Анни Варпаховської.

СВОБОДА ЧИ КОМПРОМІС?

Театр у ГУЛАГу залишався моральною дилемою. Це був порятунок чи співпраця? Багато артистів вагалися у своїх оцінках, але, як казав Вацлав Дворжецький:
“Театр допомагав тисячам ув’язнених зберегти гідність і не перетворитися на звірів.”